Флеботромбоз глибоких вен

Лікар флеболог  | Судинний хірург | Тромбофлебіт | Тромбоз глибоких вен

Флеботромбоз — це захворювання глибоких вен, що проявляється у вигляді оклюзії (закупорки) просвіту судини тромбом, який може закривати його повністю або частково. Виникає цей стан внаслідок порушення функції згортання крові, ламінарної течії крові по судинах та/або пошкодження інтими (внутрішнього шару) стінки судини.

Діагноз «флеботромбоз» ставлять 10–20% людей. Найчастіше захворювання виникає в осіб похилого віку, але у зв’язку з погіршенням екології, зміною ритму життя та харчування населення хвороба в останні роки стала значно молодіти. За останніми статистичними даними встановлено, що частота гострих венозних тромбозів досягає 160 випадків на 100 000 населення. Найбільшу загрозу в собі несе не саме захворювання як таке, а його грізне ускладнення, що частіше за все закінчується летально — це тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА).

Флеботромбоз виникає, коли нормальний процес згортання крові починається не після пошкодження або поранення, а у звичайних умовах при збереженій судинній стінці.

Флеботромбоз — причини виникнення

Існує три основні причини розвитку тромбозу вен:

• Гіперкоагуляція — підвищена активність згортання крові. Може бути спровокована спадковою схильністю, генетичними дефектами, аутоімунними захворюваннями.
• Порушення судинної стінки. У нормі внутрішня поверхня кровоносної судини (ендотелій) гладка, тромбоцити, що вільно рухаються разом з потоком крові, чіпляються за шорстку поверхню ураженого ендотелію і в цьому місці утворюється тромб.
• Порушення кровотоку (стаз — застій крові). Кровотік — один з основних механізмів, що перешкоджають утворенню тромбів, оскільки швидкість кровотоку не дозволяє тромбоцитам накопичуватися в певному місці.

Провокуючі чинники для розвитку венозного тромбозу:

• аномальна будова судин;
• варикозне розширення вен;
• надлишкова маса тіла;
• тривалий постільний режим;
• онкологічні захворювання;
• вагітність;
• інфекції;
• травми та хірургічні втручання;
• прийом препаратів, що збільшують згортання крові;
• куріння.

Якщо у людини є варикозна хвороба нижніх кінцівок, достатньо невеликого пускового механізму — згущення крові, інфекції різної природи, стресові фактори та фізичне навантаження, травми, хірургічні втручання — щоб у венозній системі утворився тромб. При цьому захворюванні розширюється діаметр вен через недостатність клапанів, що призводить до уповільнення струму течії крові. Через те, що венозна стінка стає звивистою, кровотік змінюється з ламінарного (плавного) на турбулентний (вихровий). Зміна його швидкості є однією з причин формування тромбів.

Флеботромбоз — лікування

Вибір терапії залежить від локалізації та тяжкості перебігу захворювання. При виникненні стану, що загрожує життю пацієнта, йому екстрено проводять оперативне втручання, у решті випадків вибирають консервативну терапію.

Консервативна терапія включає в себе групи препаратів:

• антикоагулянтні;
• НПЗЗ (нестероїдні протизапальні);
• глюкокортикоїдні;
• флеботонізуючі;
• дезагрегантні;
• препарати для місцевої терапії — мазі, гелі з гепарином або в комбінації з нестероїдними протизапальними препаратами;
• інфузійна судинна терапія для поліпшення мікроциркуляції та реології крові.

Обов’язково пацієнту призначається носіння компресійного білизни або еластичне бинтування хворої кінцівки. А для прискорення лізирування тромбу та поліпшення гемодинаміки в ногах можна використовувати апаратну пневмокомпресію (лімфопрессотерапію).

Хірургічне лікування виконується в разі відсутності ефекту від консервативних методів терапії, наростанні симптомів оклюзії судини, розвитку висхідного флеботромбоза та при підозрі на ризик відриву тромбу. Можуть бути виконані такі оперативні втручання:

• установка кава-фільтра в НПВ, для профілактики тромбоемболії;
• катетер-спрямований тромболізис;
• кросектомія;
• тромбекстракція;
• шунтування або протезування ураженої вени.

Фаховий спеціаліст, лікар-флеболог — Роман Радиш — стверджує, що при постановці діагнозу «флеботромбоз» лікування необхідно почати негайно. Терапію доцільно проводити в стаціонарі й тільки в рідкісних випадках амбулаторно (при відмові від шпиталізації) залежно від стадії (періоду) та тяжкості захворювання.